На Верецькому перевалі вшанували пам’ять розстріляних січовиків Карпатської України

19.03.2023

У неділю, 19 березня на Верецькому перевалі відбувся чин екуменічної панахиди за полеглими січовиками Карпатської України. Декілька сотень - полонених угорськими підрозділами січовиків Карпатської України було розстріляно у 1939 році за те, що вони боролися за незалежність рідної землі.

Спільною молитвою представники громадськості, місцевої влади, депутати Львівської обласної ради, народні депутати, науковці вшанували пам’ять січовиків та поклали квіти і запалені лампадки до їхніх могил. Галицький академічний хор, під музичний супровід Духового оркестру Національної академії сухопутних військ України ім. П.Сагайдачного виконав Державний Гімн України.

За словами кандидата історичних наук Миколи Посівнича, січовики у березні 1939 року не пішли на співпрацю з угорськими окупаційними військами. Ці юнаки не зрадили власний народ і за це їх розстріляли.

Голова комісії з питань культури, інформаційної політики та промоції Львівської обласної ради Святослав Шеремета розповів, що Меморіальне кладовище Героїв Карпатської України на Верецькому перевалі облаштовано у 2017 році за ініціативи  Львівської обласної ради. Тут поховано останки 22 січовиків. Тепер це загальнонаціональне місце пам’яті.

«За різними даними, після окупації Закарпаття було розстріляно близько 600 осіб. У ході пошукових експедицій фахівцям Меморіально-пошукового центру «Доля» вдалося ексгумувати та перепоховати останки 22 осіб. Боротьба за Карпатську Україну - це важливий етап нашої історії», - пояснив Святослав Шеремета.

«Меморіал на Верецькому перевалі - це наше святе місце, сюди треба приводити дітей і показувати їм приклад наших Героїв», – наголосила голова Львівської обласної ради Ірина Гримак.  Вона зазначила, що зараз, через 84 роки, сини й доньки нашого народу знову віддають свої життя у війні за власну державу. «Кожна українська душа болить від страждань, принесених нам війною, водночас кожен із нас відчуває гордість за те, що є нащадком великих Героїв, борців за волю, честь і гідність нашої нації. Кожен повинен відчувати відповідальність за Україну, її історію, культуру. Нас об’єднують синьо-жовті серця і любов до рідної землі, яка у всі століття народжує Героїв. Ми вистояли у цей важкий рік, завдяки власній єдності, проте перед нами постають нові випробування і попереду ще нелегка боротьба. Вічна пам’ять Карпатським січовикам та усім новітнім українським Героям, слава величним Збройним Силам України, які відвойовують для України перемогу і незалежність», - акцентувала Ірина Гримак.  

Довідково: 9 листопада 1938 року в Хусті засновано парамілітарну структуру “Організацію народної оборони Карпатська Січ”, на чолі з  Дмитром Климпушем. Січовики мали право носити військовий однострій, відзнаки та легку зброю. Окремо діяв військовий штаб.

Основою для розбудови Карпатської Січі стали осередки «Пласту», «Січі» та «Просвіти». До лав Січі добровільно вступали вчителі, лікарі, службовці, студенти, гімназисти, семінаристи, робітники та демобілізовані військовослужбовці чехословацької армії. Прибули добровольці з Галичини, Волині, Буковини та Наддніпрянщини.

1 січня 1939 року було оголошено про створення Жіночої Січі. Її очолила Стефанія Тисовська.

У лютому 1939-го чисельність Карпатської Січі сягала близько 15 тис. осіб. 15 березня 1939 року в умовах остаточного розпаду Чехо-Словаччини та збройної агресії з боку Угорщини, Сойм Карпатської України проголосив незалежність краю. Президентом було обрано Августина Волошина.

Впродовж березня сили оборони Карпатської України провели близько 20 боїв з угорськими військовими підрозділами, які поступово захоплювали землі Закарпаття. У боях загинуло близько 1,5 тисячі українців.

18 березня 1939 року угорські війська повністю зайняли територію Карпатської України.

Окупаційна влада запровадила воєнний стан і розпочала репресії проти січовиків, інтелігенції, державних і партійних діячів Карпатської України, духовенства.  

Арештованих українців утримували у в’язницях і таборах. Навесні 1939-го їх окремими групами розстріляли на Верецькому, Яблунецькому та Ужоцькому перевалах.